Весняний день – грайливий травень
Дарує радощів розмай.
І кожен учень добре знає:
Це рік навчальний йде за край!
І вже протоптана стежинка
До школи рідної не раз,
Що це дорослості драбинка:
Яка веде нас з класу в клас!
Цю юнь крилату, рідна Україно!
Благослови, пошли їм світлий день.
Нехай Любов і Віра, і Надія –
Оберіга дорослих цих дітей.
Традицій в нашій школі є багато
І серед них одна.
Час стрічку року зараз пов’язати,
Щоб виділити нам випускника
От везе випускникам! Що там говорити.
Вже не будуть за спиною портфелі носити.
Щовечора три години уроки учити.
Не примусить їх ніхто писать реферати
Безтурботно будуть жити, до обіду спати.
Ну, а в нас, що за життя – справжнісінькі муки,
Стер я зуби, як граблі, об граніт науки.
О, рідна школо! На твоїм порозі
Стрічаєм свято радісне й сумне,
Останній дзвоник продзвенить сьогодні
І дзвін його, неначе сон майне.
А світ такий розвесняний навколо,
Бринить край сонця черешнева віть,
Прощаючись з тобою, рідна школо,
Твоє майбутнє нині тут стоїть.
«Спасибі» наше за терпіння,
За теплоту і розуміння,
За вашу мудрість і любов,
Що жар сердець не охолов.
За те, що нам було цікаво,
За те, що з вами ми здолали
У школі старшій й основній
Бар’єр невидимий складний.
Уже нам літо стукає в вікно,
Та травень тішить нас ще весняними днями.
А вечір цей розсипле із долонь
Слова прощальні разом із піснями
Вистава закінчилася. У партері і ложі загорається світло, актори виходять з поклонами. Останні оплески, букети квітів, останні акорди затихаючої музики – і занавіс падає. Зал порожніє, гаснуть кришталеві люстри.
Напутнє слово класного керівника Марини Миколаївни Степаненко.
Традиційний дарунок займе почесне місце в картинній галереї школи.
Так буває в театрі, але школа – все-таки не театр. Вистави шкільного життя ніколи не закінчуються.
